ТК отримала листа, у якому викладач з 23-річним стажем ділиться враженнями від шоу «Я люблю Україну» на «1+1».

У суботу-неділю була зачарована розважальним патріотичним гумор-шоу «Я люблю Україну» на телеканалі «1+1». Сама собі здивувалася, бо як фаховий філолог, викладач вишу критично ставлюся до масової культури. Підсумувала свої враження: було весело, було смішно, було динамічно, пізнавально, і, нарешті, я була горда тим, що на українському телеканалі з'явився такий нестандартний і вдалий проект.

Чому весело й смішно? Тому що ніхто не обмежував учасників шоу у висловлюваннях, жартах, імпровізаціях, мові: Дмитрові Коляденку спрогнозували пам'ятник не на коні, а на столі; на честь актриси Ольги Сумської назвали цілу область в Україні; Потап нахабно обізвав свою партнерку, а в шоу - капітана команди-суперника - «коровою Настею»; на що Настя козла, що прикрашав інтер'єр студії, пообіцяла кликати Потапом. Абсолютно геніальною була імпровізація з яблуком сорту «Слава победителю» у виконанні того ж таки Потапа, який з усіх сил прагнув перемогти у змаганні.

Динамічність програми зумовлена ритмом, у якому ставилися завдання і запитання, швидкою реакцією гравців, енергією запалу молодих членів команди, що струменіє до всіх учасників шоу і телеглядачів, миттєвою імпровізацією на будь-яке запитання: «гірко» (поцілунки) з призовим авто «Запорожець», що має тюнінг «позашляховика»; вишукані реверанси продюсера Ігоря Ліхути; бешкетливі асоціативні ряди в коментарях капітанів команд щодо прізвищ видатних українців (Драч - від «грач», Гулак-Артемовський - від «Гулаг», Панас Мирний - від «труд, мир, май», Лисенко - від «зачіска», Шолом-Алейхем - чоловік і жінка).

Приємно було відзначити під час програми, що я, глядач, знаю синонім до слова «димар» («бовдур»), знаю найглибше озеро України (Світязь), першого виконавця пісні «Я піду в далекі гори» (Івасюка) тощо. Із сумом для себе зауважила, що не впізнаю певних областей і річок України за схематичним зображенням на мапі; складність викликало завдання витлумачити значення слів «гутник», «загуменковий», «пейоративний».

Чому це, на мій погляд, нестандартний і вдалий проект? Тому що він виконаний не в класичній манері, а має постмодерний характер: є міксом багатьох складових (гри, імпровізації, конкурсу ерудитів, пісенного конкурсу, політичного ток-шоу, конкурсу капітанів, змагання команд тощо), але підпорядкований важливій та актуальній проблемі: вихованню патріотичних почуттів українців.

На перший погляд, шоу чітко поділено на дві команди - синю і жовту («синяки» й «жовтки», алюзія до кольорів державного прапора України). Але надалі ця чіткість розмивається: серед учасників гри - актори, спортсмени, телеведучі, співаки, продюсери, танцівники, травесті-діва. Запитання і завдання - з усіх видів знань: музика, історія, мова, література, географія, геральдика, кулінарія. Глядачі не лише вболівають, а й підказують, допомагають вирішувати складні завдання.

Програма має дещо хаотичний, різоматичний характер, де стрижнева думка не тисне, не впадає в око одразу. Учасники шоу не мають чітко визначеної оригінальної ролі, вони є певними прототипами: домогосподарки (Дмитро Коляденко у хустинці); україночки (Монро); уболівальника київського «Динамо» (Євген Паперний); капітани команд легко «печуть» російською мовою. Пародійність, вторинність образів, симуляція образів типових українців надає шоу іронічної легкості.

І, нарешті, марно шукати одноосібного автора цього шоу: ми бачимо тут відгомін інтелектуального ток-шоу «Найрозумніший», музичного проекту «Вгадай мелодію», танцювального шоу «Танці з зірками» та ін. Отже, свідомо утворена хаотичність ігрового гумор-шоу, його пародійний характер, стилізація форм інших телепроектів надає цій програмі ознак постмодерного явища.

Еклектичний характер має мова проекту: тут і українська літературна мова (треба поцінувати фаховий рівень мовлення молодої телеведучої Лідії Таран, котра, проте, в емоційному запалі іноді зривається на «йолки-палки»), і російська, і розмовна, і сленг, і вульгаризми, і рекламно-футбольний слоган: «Жовта бляха у Наташі - перемога буде наша!». Однак те, що саме ведуча програми послуговується українською мовою, ненав'язливо розставляє пріоритети й акценти.

Еклектики додає вбрання учасників гри: хтось у вишиванці, хтось у джинсах, хтось у гламурній рожевій сорочці. Та й вік учасників різний: юна актриса Катя Кузнєцова та досвідчений продюсер Ігор Ліхута (чи відомий актор Євген Паперний) мають однакові права як члени команди. Вдало обіграно соціальні моменти: у різних командах задіяні колишній (Дмитро Коляденко) і нинішній (Дмитро Дікусар) чоловіки співачки Ірини Білик; колишнє подружжя Ольга Сумська та Євген Паперний; класична українська естрадна співачка Алла Кудлай є суперницею травесті-діви з голлівудським прицілом Монро. Для чого таке розмаїття? Для того, щоб показати, якими різними є українці (як, власне, всі народи світу), і саме в цьому їхня справжня сила і цінність.

Саме завдяки цьому гумор-шоу ми бачимо талановитих, юних і досвідчених, розумних і веселих, винахідливих і надійних українців. Не масу, не електорат, не уніфіковане населення, а команду особистостей. Мене, телеглядача, переповнює гордість за те, що в Україні зуміли зробити нестандартне, незашорене, веселе, іронічне шоу й утілили образ Вітчизни як рух, боротьбу-змагання команди обдарованих людей.

Мети досягнуто: таку Україну я люблю.

Довідка

Ніна Головченко - заступник завідувача, доцент кафедри видавничої справи та редагування Університету «Україна» (Київ), загальний педагогічний стаж - 23 роки. Сфера зацікавлень - зокрема, застосування теоретичних знань про художній стиль до аналізу різних явищ і видів сучасної культури в адаптованій для масового споживача (читача, глядача, слухача) формі.

Ніна Головченко, спеціально для Телекритики