У вівторок, 12 квітня о 23:50, дивіться на телеканалі "Інтер" фільм Оксани Кундіренко "ЖИТИ... до смерті" - сьомий фільм документального циклу "Моя країна".

Зворотний відлік для людини починається з моменту її появи на світ. Але лише перед обличчям смерті люди часто усвідомлюють, що часу вже майже не залишилось. Як провести останні дні життя - в лікарні в оточенні кваліфікованого персоналу або вдома у колі рідних людей? Рахуючи години до останнього подиху або з останніх сил намагаючись реалізувати мрію життя?

Жодну родину не оминуло горе втрати родичів, і часто хтось із них помирав після важкої й тривалої хвороби. Догляд за смертельно хворими потребує чималих сил та емоцій, не кажучи вже про матеріальні витрати: чимало людей змушені залишати роботу, наймати доглядальниць. Що робити, якщо жоден з цих варіантів неможливий? Чи є хоспіси в Україні альтернативою домашнього догляду? І чи можна бути впевненим, що близькій людині будуть приділяти там достатньо уваги?

На жаль, люди, які доживають свій вік, (навіть якщо процес тягнеться роками) в Україні часто перетворюються на ізгоїв - суспільство не визнає "живих трупів", і часом навіть родичі припиняють спілкування із ними. Хоча контакт з навколишнім світом - чи не найважливіший момент для тих, хто не може жити повноцінним життям. 75-річна Лариса Жовтун розуміє це - більшу частину свого життя вона присвятила догляду за недієздатною донькою Наталею. І один з найбільших страхів немолодої вже жінки: хто буде доглядати за дочкою після її смерті?

Як в Україні готуються до смерті? Чого бояться більше: самої смерті чи опинитися прикутим до ліжка? І як виміряти "якість смерті"? Дивіться у фільмі Оксани Кундіренко "ЖИТИ... до смерті". Режисер стрічки - Світлана Трунова, оператор - Сергій Килимник.