Наталка Розинська: "Я єдина у 2004-му році потиснула руку Януковичу після теледебатів з Ющенком"

Про телеведучу футбольної програми на Першому національному Наталку Розинську вся преса заговорила три місяці тому, коли у неї відбувся конфлікт з працівниками ДАІ. Після цієї пригоди телеведучу відсторонили від ефіру, а через 2 тижні побили у власному під'їзді. Зараз Наталя відстоює свою правоту у судах.

Смугу невдач у ведучої, схоже, компенсують пригоди на любовному фронті. У Розинської роман з автором "касетного" скандалу майором Мельниченком.

Мало хто знає, але Розинська – не справжнє прізвище Наталки. Багато років тому, коли юна студентка Наталя почала вести місцеві новини "Вісник" у своєму рідному Львові на обласному державному телеканалі, вона вирішила змінити прізвище Петрова на Розинська. Довго не затримавшись у Львові, Наталка перебралася до Києва на Перший національний телеканал, де у різні роки вела новини, ток-шоу та футбольну програму.

"ТелеПростір" вирішив поцікавитися у Наталки, як просувається її боротьба з ДАІ в судах, а також про її роман з майором Мельниченком. Телеведуча запевнила, що з цим чоловіком у неї все серйозно – пара таки збирається одружитися.

Сьогодні до вашої уваги пропонуємо першу частину інтерв'ю з Наталкою, у якій ведуча розповіла про свою роботу в НТКУ, зокрема, про "темники", знайомство з Сергієм Власенком і те, чого їй коштувала підтримка Віктора Януковича на виборах у 2004 році.

- Що зараз з програмою "Футбольний код", яку ви вели на Першому національному? На час Євро, яке висвітлював Перший національний, в ефір виходила зовсім інша футбольна програма. Чому?

- Я вела щотижневу програму "Футбольний код", а також кожного дня у спортивних новинах робила сюжети про підготовку України до Євро. Куди з ефіру щезла програма – я не знаю. В НТКУ програми то з'являються, то зникають без будь-яких наказів – "по щучьему велению, по моему хотению".

- Чим закінчилась службова перевірка на Першому національному після ваших пригод з "Коброю"? Ви там все ще працюєте?

- Минулого понеділка в мене була розмова з Єгором Бенкендорфом (гендиректор НТКУ - "ТелеПростір"). Він не зміг мені нічого пояснити. Більше того, після того, як я поговорила з паном Бенкендорфом, в мене стався стрес. Я дві доби лежала в лікарні – в мене був нервовий зрив. Я не розумію, що від мене хоче пан Бенкендорф. Він мене не звільняє, він мене не відсторонює, однак ніяких конкретних трудових завдань мені не дає. Він говорив, що робить внутрішнє розслідування. Уявіть собі, як він може робити внутрішнє розслідування події, яка не мала ніякого відношення до каналу? Я 12 років працюю в НТКУ. Моя посада називається "Ведуча програм". Тобто, НТКУ повинна надати мені роботу – вести програму. В мене до каналу безліч пропозицій щодо програм, нових проектів, які я б могла вести. В мене безліч моїх проектів, які я розробила, в яких зафіксувала авторське право, і навіть знайшла спонсорів. Я запропонувала Єгору Бенкендорфу мудрий вихід з ситуації, яка зараз склалась. Він наразі думає. Якщо він розумний, професійний директор каналу, то він прийме це і ми будемо працювати на благо каналу, суспільства, держави. Якщо він його не прийме, то це буде означати, що на пана Бенкендорфа тисне Адміністрація президента в особі Льовочкіна, в якого конфлікт з моїм чоловіком – майором Мельниченком. Пан Бенкендорф намагався в присутності мого адвоката продемонструвати, що у нього немає до мене ніяких претензій. Що це означає? Це означає, що хтось інший має до мене претензії. Ми всі знаємо, що НТКУ – це державний канал, який дуже залежний від Кабміну, Президента, Адміністрації президента і Бог ще знає від кого є залежний. Так склалось, що Національна телекомпанія – це люди, які працюють за 2 500 гривень і дуже бояться втратити своє робоче місце, це люди, які дуже залежні від думки президента телекомпанії, це люди, які слугують провладній еліті. Але завдяки таким працівникам як я, ми будемо змінювати цю ситуацію. Я буду відстоювати своє право на професію. В мене є низка козирних карт проти НТКУ, які я збирала протягом 12 років. Я знаю так багато, що як тільки я відкрию рот і почну говорити, - комусь стане погано. Мені немає чого втрачати. Коли я себе пов'язала з Миколою, я розуміла, що мене будуть мочити!

- Які у вас стосунки з Єгором Бенкендорфом?

- Насправді, я дуже добре ставлюся до пана Бенкендорфа. Під час зустрічі минулого понеділка я сказала йому, що він мені нагадує Нео з "Матриці". Нео – рятівник світу. Я дуже люблю цей фільм. Я прекрасно розумію, що ця людина працювала у виборчій команді Януковича, що він робив йому якийсь фільм, якийсь піар, і тому розумію, що в нього перед президентом є якийсь певний карт-бланш. Але проти справедливості і правди не попреш. Більше того, Бенкендорф два роки тому своєю ручкою підписав подання до Адміністрації президента на присвоєння мені звання Заслуженої журналістки України. Мене висунула профспілка, пан Бенкендорф підписав і документи вже 1,5 роки лежать в Адміністрації, чекають черги. Я так думаю, що в Адміністрації президента вважають, що людина в 31 рік не може отримати звання заслужений. В нашій країні ці звання отримують підстаркуваті – в 43 і вище. Вони не знають, що в мене 13 років досвіду роботи в журналістиці, що в мене близько 25 нагород, в тому числі і міжнародних, і державних. Але тепер, за цього голови Адміністрації президента, я ніколи цього звання і не отримаю.

- А вам потрібно це звання?

- Ви знаєте, в цій країні, за цього "супердемократичного" президента, я це звання отримувати і не хочу. Воно мені і не треба.

- А як же серйозна надбавка до пенсії і, здається, місце на Байковому кладовищі?

О, так! Пенсія і кладовище – це дуже важливо! (Посміхається – "ТелеПростір"). От як би дали мені це звання – я б відмовилась. Так як Василь Шкляр відмовився від Шевченківської премії.

- Повернемось у 2005 рік. Тоді вас вже намагалися вигнати з Першого національного. У той час ви вели новини, які зазнали перемін, оскільки Андрій Шевченко пішов з 5-го каналу на Перший національний і зайнявся новинами. Що то була за історія?

Я не стояла на Майдані, тому у 2005 році, коли каналом почали керувати Стецьків та Шевченко, мене звільнили з НТКУ за мої політичні переконання. В нас чітке трудове законодавство – перемогла у суді проти НТКУ один раз, переможу і вдруге, і втретє, і вчетверте.

- То в 2004 році ви голосували за Януковича? І в III турі також?

- Так. Я завжди голосувала за Януковича. Але сьогодні мені боляче.

- А в 2010 році ви теж за нього голосували?

- Ні, я взагалі не ходила на вибори.

- У вас, як для корінної львів'янки, геть непопулярна політична позиція.

- Ось тут важливо, щоб мене зрозуміли. Зараз я плачу, ридаю гіркими сльозами, бо мало того, що я голосувала за Януковича у 2004 році і мене звільнили, так тепер за Януковича мене знову звільняє з НТКУ його ставленик Єгор Бенкендорф. За що? За те, що я помагаю президенту Януковичу очиститись від цих нехороших чиновників, від покидьків у "Кобрі", які його дискредитують? Мене за це звільняють? За мене перед Захарченком вибачається Бенкендорф думаючи про своє крісло. Я намагаюсь повідомити йому правду, а мене за це звільняють. Я геть розчарована в президенті Януковичу. Нащо я за нього голосувала? От нехай президент Янукович дасть мені відповідь, навіщо він змарнував мій голос? Нехай він мене захищає або нехай визнає, що він розчарував мене, як громадянку України і мільйони інших громадян, які за нього проголосували. В кінці кінців, що це твориться в цій країні? Я хочу нагадати президентові України Віктору Федоровичу Януковичу, що у 2004 році, коли він прийшов в НТКУ на теледебати з Ющенком, я була тією однією людиною, яка прийшла і потиснула йому руку, бо всі решта товклися під гримеркою Ющенка. А зараз я хочу добитися відповіді від президента, чому він, як гарант Конституції, мене не захищає? Мене б'ють в під'їзді – він мене не захищає, Бенкендорф мене відстороняє – він мене не захищає! Скільки буде це продовжуватись?

- Можливо, Янукович вас просто не пам'ятає. То були не найкращі його часи та й 8 років пройшло?

- Я не знаю, що він там не пам'ятає. Я дуже добре пам'ятаю і нагадую йому, аби він це згадав.

- У 2004 році, коли ви вели новини на Першому національному, то читали всі ці темники в ефірі...

- Я вам більше скажу – я спілкувалася з тими, хто їх писав. Я знаю всі їхні імена. Я вам їх не скажу, але настане день, коли я все розкажу.

- Курував ними Медведчук, на той час голова Адміністрації Кучми? Так?

- Ні! Чекайте! Це не його було завдання. Він не журналіст, він юрист.

- То про що ви з цими людьми говорили?

- Ні! Я не можу це розказати. Я людина, яка пройшла весь цей жах. Зараз я розумію, що такого кричущого становища свободи слова як сьогодні – не було навіть тоді, коли були темники. Тоді пропонувалося читати темники, а сьогодні весь інформаційний простір – це один суцільний темник. Його не треба писати, бо він вже є.

- В 2005 році Андрій Шевченко аргументував ваше відсторонення тим, що ви писали погані підводки. От Бориско, яка вас тоді змістила, мовляв, робила це набагато краще.

- Ні, не так. Я вам скажу, як Шевченко мені це аргументував. Спочатку він запровадив низку тестів на профпридатність. Я всі тести пройшла на відмінно. Він почав робити всякі тренінги – я не пропустила жодного. Згодом, він викликає мене у свій кабінет і каже: "Наталко, ти хороша дівчина! В тебе хороші людські якості – ми їх оцінили. Молодець! На тренінги ходиш! Але ж ти працювала з Кучмою, тому ти на цьому каналі працювати не будеш". Я йому сказала: "Андрюшенька, опам'ятайся! Я Кучму в житті в очі не бачила. З Кучмою вся країна працювала. Це державний канал. Що ти хочеш від мене?". А він: "Ні, Наталко, все, йди! Я тебе відсторонюю від ефіру. Ти тут працювати не будеш". Як так, що за усний наказ? Це називається свавілля чиновників. Якщо так, то нехай би дав мені інший проект. Я йому казала, що готова навчатися, кудись поїхати і пройти стажування – ні і все! В нього ще був заступник, який був тоді директором новин, такий пухкенький, на Вінні Пуха похожий. Не пригадую, як його звати. Згодом, він у прес-службі Кличка працював. Але факт того, що він в слові "митрополит" робив дві помилки. Взагалі, поведінка Шевченка і цього ведмедика була дуже хамська. Знаєте, як вони звільняли робочі місця для своїх людей? Вони заходили в кабінет, брали записники, касети, ручки і просто так викидали в коридор. Я нічого не вигадую. Є живі члени профспілки, які можуть підтвердити мої слова. Так ось. Що я зробила після розмови з Шевченком? Я, як князь Ігор, сказала собі "іду на ви" і пішла до Стецьківа, який на той час був президентом НТКУ. Я його добре знаю по Львову, разом каву в кав'ярнях пили, одними літаками літали, одними вулицями ходили – думала, що він мене зрозуміє. Я йому сказала: "Тарасе Степановичу, я буду на канал подавати до суду. В трудовому законодавстві немає статті "Працювала з Кучмою". І, взагалі, де я – проста журналістка, а де Кучма". А він мені каже: "Наталко, в мене є такі покручені юристи, що вони тобі покажуть!" З того переляку, я найняла собі найвідомішого на той час адвоката – Сергія Власенка, який успішно й виграв цей суд. До речі, рішення цього суду ще не приведене до виконання. У ньому написано про поновлення мене у якості ведучої новин о 21:00. Невиконання рішення суду – це кримінальна відповідальність, за що світить позбавленням волі строком до 2-х років. Тому в моїх руках ще один козир.

- Які тепер стосунки у Власенка з Шевченком та Стецьківим? Вони зараз опинились в одному опозиційному таборі.

- Я не знаю. Мене це абсолютно не цікавило. Знаю лише, що в мене з Власенком нормальні стосунки. Він прекрасна людина. Таких адвокатів в Україні дуже мало, які заради клієнта готові витерпіти облите зеленкою обличчя.

- А які у вас стосунки з Юлією Бориско (ведуча ТСН на "1+1" - "ТелеПростір")? Ви з нею спілкуєтесь?

- Ні, вона мене не цікавить. А щодо того, що я начебто підводки погано пишу, то зазначу, що в мене 25 нагород, в тому числі "Золоте перо". Я автор 3-х книг. Я писати не вмію? Це рішення Шевченка – це політична доцільність. Шевченко – це хамовитий, наглий малий, який одним розчерком пера виганяв по 300 людей з каналу. Ця людина набралася нахабності, щоб знімати з Національної телекомпанії статус національної! Таким чином, її можна було приватизувати чи навіть довести до банкрутства. Перед вами сидить одна з тих, хто завадила Шевченку це зробити.

- Він же хотів створити громадське телебачення.

- Послухайте, можна це назвати громадське телебачення, можна "шарашкіна" кантора, а можна назвати "Рога і копита". Та як завгодно це можна назвати. Але Шевченко спав і бачив себе у кріслі президента НТКУ і це факт!

- Потім в НТКУ ви були ведучою програми "Знайдемо вихід". Це було соціальне ток-шоу, засилля яких зараз на нашому ТБ просто вражає. Чому програма зникла з ефіру?

- Після того, як я виграла суд, в НТКУ змінилося керівництво. Уже новий президент НТКУ, Віталій Докаленко, оцінив мої здібності і доручив мені цей проект. Протягом 4-х років, завдяки тому, що я залучила у "Знайдемо вихід" спонсора – "Промінвестбанк", НТКУ кожного року заробляла приблизно 1 млн гривень. Це був провідний проект каналу. Віталій Докаленко особисто був його продюсером. І як розумна людина він використав мої найкращі якості для досягнення найкращих результатів. Це був рейтинговий проект.

- А які цифри були у "Знайдемо вихід"?

- Я не пам'ятаю точно, але ми завжди входили в ТОП-10 найрейтинговіших програм каналу. Мій проект заробляв гроші, мій проект давав роботу 30-м людям. За 4 роки я отримала безліч нагород – "Золоте перо", Орден за особисту мужність, Орден св. Анни, "Репортери надії", премію ім. І. Франка і багато інших. Ми робили дуже багато для людей, ми піднімали безліч соціальних тем, які не зачіпали інші журналісти. Наприклад, ми були перші, хто говорив про те, як чорнобильцям не виплачували всіх надбавок. Ми їх запросили, вони приїхали до студії, відбувся скандал і тільки після моєї програми відбулося якесь зрушення в цій справі. В 2010 році приходить на канал пан Бенкендорф. Йому потрібно було розчистити шлях для своїх людей, для своїх проектів. Я пішла на поступки пану Бенкендорфу. Він дав мені на вибір 4 ненайкращі проекти, серед яких я обрала "Футбольний код". Я прекрасно розуміла, що йому потрібно буде розчистити шлях для Савіка Шустера. Я не стала йому заважати, сподіваючись, що він коли-небудь оцінить мою лояльність до нього і буде так само лояльним до мене. Його лояльність до мене я бачила в його заявах про мене. До речі, на адресу програми і досі приходить листи. Чого не можна сказати про програми Шустера, проти виходу яких зібрано 1 млн підписів.

- У вас є пропозиції на осінній сезон?

Мене постійно запрошують на ток-шоу. Всі спостерігають, чим закінчиться ця вся історія. Давайте будемо говорити відверто, кому на сьогодні належать українські канали? Пінчуку, Ахметову, Хорошковському і Коломойському. Пінчук зробить пропозицію стати ведучою дружині Мельниченка? Ніколи в житті. Ахметов, Хорошковський? Під питанням. От "1+1" Коломойського – це дуже хороший канал. Можливо, я зроблю пропозицію каналу "1+1" і, можливо, "1+1" її прийме або хоча б розгляне. От що мені б хто не говорив, але я вважаю, що зараз "1+1" – це найкращий канал в Україні. Ось ТВі – непоганий канал. Там працюють дуже хороші журналісти.

- Навіщо вам політика? Чому саме ви обрали Ляшка?

- Це не я його обирала. Це він мене обрав. Це мій не перший досвід. Я балотувалась до Київської облради на останніх місцевих виборах. З 16 кандидатів в депутати, зі скромним бюджетом моїх особистих грошей та без засобів агітації, я зайняла 4-те місце. В мене було мінімум коштів, мегафон, 5 помічників і дуже сильне бажання перемогти. Я за два тижні перед виборами об'їздила весь округ з своєю агітацією.

- Ви ж розумієте, що конкуренція дуже серйозна і в Раду ви навряд чи попадете. Чи не простіше було вибрати більш виграшну партію? Тим більше, якщо ви знайомі зі стількома політиками. Ви нештатна помічниця депутата з БЮТ Волинця, невідомий нардеп вам подарував Lexus.

- З Волинцем ми познайомились, коли я вела програму "Знайдемо вихід". Ви маєте зрозуміти, що депутат, який мені подарував Lexus - це людина, за яку я боролася тоді, коли в нього були проблеми в сім'ї, на роботі, зі здоров'ям, а від нього всі відверталися.

- Він досі депутат? Це Партія регіонів?

- Так, він досі депутат. Я не можу вам сказати, яка це партія. Я була чи не єдиною людиною, яка залишилася з ним, коли в нього були серйозні проблеми. Коли відбулася зі мною аварія, я 4 чи 5 місяців була без машини. В мене не було грошей, аби купити новий автомобіль. І він дізнався про це через спільних друзів і торік, коли наближалось мій день народження – подарував мені її. Через те, що він шанує мене як людину, яка не покинула його тоді, коли від нього всі відвернулись. Для нього це не складно. Він багатий.

- Коли чоловік дарує жінці Lexus, то, зазвичай, на щось більше розраховує.

- Це так прийнято у бідному суспільстві. Він дуже багатий. Я колись для нього зробила так багато, що він, як нормальна людина, мені віддячив. От уявіть собі, наприклад, людина тяжко хворіє, скажімо, на рак. Від неї йде кохана дружина, її виганяють з роботи. І тут з'являється людина, яка каже: "Ні! Я не дам тобі померти, ти мусиш жити далі!". Якщо люди бідні, убогі духом, скупі морально і матеріально цього не розуміють, то я переконую, що таке існує.

- А ви не хотіли цього депутата попросити, аби він вас взяв у список своєї партії? Це простіше, аніж по мажоритарці балотуватись.

- Та я взагалі нікого ні про що не прошу. Мені, крім Ляшка, більше ніхто не пропонував мене висунути. Щоправда, через деяких людей розмови підтримати мене на мажоритарці лунали від Партії регіонів. Я сказала їм: "Ідіть гуляйте! Нам з вами не по дорозі". Я бачу, що довіра до цієї партії сьогодні дуже низька. І я наголошую, якщо мій президент буде і надалі продовжувати таку політику по кожному українцю, і по мені зокрема, якщо він надалі так на мене плюватиме, то я наплюю на нього також. І так зроблять мільйони українців, які за нього голосували. В нього є останній шанс отямитися і подумати, що він робить. Якщо він не розуміє, що він робить і що його поїзд йде під укіс і стрімко падає вниз, якщо його оточення йому цього не каже, то я кажу - цей поїзд ось-ось і в вигрібній ямі опиниться.

- То чому саме партія Ляшка? Ви ж знаєте як Ляшка сприймають у суспільстві, яка у нього репутація.

- Та Ляшко нормальний чоловік. Він єдиний, хто мене підтримав тоді, коли мене всі мочили. Але я не знаю... На моє щире переконання - люди втомилися від партій. Тому що сьогодні ти йдеш від партії, завтра партія тебе загнала в кут, а наступний раз якийсь чувачок типу Чечетова буде давати змахи рукою і ти будеш голосувати так, як він змахне. Тому я, можливо, навіть буду самовисуватись. З 450 депутатів, які є сьогодні у раді, я знаю особисто людей з 200. І ні одна свинота не підтримала мене! Всі боялися, крім Ляшка та Волинця. "Девочка" бореться з "Коброю". Аййайай! Кобра підкоряється президенту, а "нашо воно нам надо". Ви розумієте, там працюють не тільки некрасиві, нерозумні, а ще й боягузи. І нам, народу України, треба вигнати цих "старпьорів" на звалище і привести в народні депутати молодих і сильних. Всі ці комуністи, соціалісти й інші "-істи" підуть геть. Соціалістів вже пішли. Комуністи ще пручаються, але їхній час скоро настане. Вони вигідні владі. Я хочу вигнати всю цю гидоту з парламенту, цих перестарілих чуваків і чувіх, які протухли, від яких неприємно пахне, які вже трупними плямами покриті. І вони нам ще закони пишуть? В усьому парламенті 90% депутатів не мають юридичної освіти. Що вони можуть написати? Вони читати вміють? Вони писати вміють? Давайте з цього почнемо. Мало того, що дивитися на них бридко, так англійську мову там знає 5-10 людей. Настане час, коли я розкажу про народних депутатів, яких я знаю. Фактично 65% або й навіть 70% наших депутатів працюють на розвідки інших країн світу. Я знаю ці імена, я знаю завдання, які вони виконують. Настане той час, коли я оприлюдню цю інформацію. І якщо ці люди після виборів попадуть у новий парламент, то при певних умовах я оприлюднюватиму цю інформацію.

- Розвідка якої країни переважає? Росії?

- Росія також є у цьому списку. Скажімо так, з останніх подій, які ми бачимо, то це все таки Росія, але крім неї наші депутати працюють на розвідки інших країн світу. Більше того, розвідки цих країн за певних умов можуть об'єднуватись і діяти спільно. Більше про це я розповім тоді, коли настане час. От якби з'явилась група людей, які б сказали: "Ми ті українці, які готові померти за Україну, за українців!" Я просто хочу побачити цих людей. І поки що я їх не бачу. Але я сподіваюся, що вони прокинуться. Я розумію, що їм тяжко прокинутися після 2005 року, але вони мають знову прокинутися. Я знаю деякі речі, які я не можу розказати. Але якщо ми зараз не прокинемося, то за 10 років ніхто не згадає де на мапі була Україна.

- Народні депутати зазвичай працюють в різних комітетах. Ви в якому себе бачите?

- Я б хотіла займатися міжнародною політикою або в комітеті судочинства та правосуддя, або в комітеті з питань корупції. Комітет свободи слова мене не цікавить. Свобода слова має бути і все. Вона не потребує ніякого регулювання. Я завжди мріяла бути адвокатом, а стала журналістом. І, в принципі, досягла всього, що я хотіла. В мене нагород стільки, що нема куди їх ставити вдома. В мене було складне дитинство. Моя мати померла, коли мені було 11 років. Мене бабуся виховувала. Коли я в 1998 році закінчувала школу, то для того, аби поступити на юрфак треба було заплатити хабарикам 5 тисяч доларів. Тоді це були просто шалені гроші.

- А де ваш батько?

- Він працює на автобусному заводі у Львові. Його мама мене і виховувала. Так ось, я своїми власними силами змогла поступити на факультет журналістики. А тепер я закінчила юрфак університету Шевченка з червоним дипломом. Я стану адвокатом і потраплю в раду, якщо не цього разу, то наступного. Мій улюблений фільм -  "Залізна леді" про Маргарет Тетчер. Скільки вона разів балотувалася, який вона тяжкий шлях пройшла перш ніж отримати владу і стати тим, ким вона стала. Я все одно стану нардепом! Це не для того, аби дерибанити бюджет – мене це все не цікавить, я хочу пишатися своєю Україною. Я хочу, щоб тоді, коли я приїжджаю в яку-небудь країну на мене дивилися не як на симпатичну "девочку": чи проститутку, чи домогосподарку, чи чого вона сюди приїхала? Про мене так вже давно не думають, а от про більшість українок саме так і говорять.

- Відомо також, що ви пишете книги. У вас вийшло 3 книжки – одна про Кубу, друга про в'єтнамську дівчинку, третя про Індію. Ви маєте контракт на 15 книг. Де їх можна придбати? Що ще плануєте написати?

- Так. У мене з видавництвом "Фоліо" контракт на 15 книг. У мене багато планів. Я підписувала контракт, де ми домовлялись, що як мінімум кожні півроку я буду писати по одній книжці. Зараз це не вдається, але я вдячна пану Красівицькому, що він терпить, бо бачить, що зі мною відбувається.

- Вони вийшли російською мовою, а ви, начебто, зі Львова.

Раніше, коли працювала з попереднім видавництвом, я написала книжку українською мовою, а вже наступні книжки – російською. "Фоліо", як ви знаєте, харківське видавництво. Так, я пишу російською. У Львові я навчалася в російській школі з поглибленим вивченням української мови. Тому я говорю і російською, і українською однаково добре. В мене батько росіянин, а мати українка. З батьком я говорю російською мовою. Ось зараз дописую книжку "Париж в слезах" також російською мовою. Наступна книжка називатиметься "Поцелуй мексиканской бабочки" про Мексику, а наступна - "Обратно в Неаполь, или в награду только жизнь".

- Ви принципово не пишете про Україну?

- Зараз іде серія моїх книг про різні країни світу. Щодо книжок про Україну, то я буду писати суто українською мовою. В мене в планах такі книжки, що я й не знаю, чи буде видавати їх "Фоліо" чи прийдеться шукати інше видавництво. Перша називатиметься так: "Правда про українське телебачення". В ній я викладу всі факти, які я збирала впродовж своєї діяльності журналіста. Таку книжку я напишу, як тільки буду знати, що в журналістику більше не повернуся. І це буде визначати не Бенкендорф, а я. Я відкрию суспільству очі на те, що таке телебачення. Я розкажу, яка це бридота, яка це гидота, бо я цього наїлася так, що мене аж нудить. Я розчарована в цій професії. Недарма кажуть, що журналістика – це друга найдревніша професія. А перша ви знаєте яка?

Кажуть, що соціологія...

Так. Напевно (посміхається – "ТелеПростір"). А друга книжка називатиметься "Властелин хаоса". Вона написана поки російською, але може я перекладу її на українську. Що таке хаос? Це наше з вами українське життя, наша політика, де кожен хоче бути володарем цього хаосу. Тому в цій книжці я розповім про всіх політиків, з якими була особисто знайома. Я можу так багато про них написати, що якщо знайдеться видавництво, яке надрукує цю книжку, то це буде бомба. Я розкажу про відомих, дуже відомих та надзвичайно відомих політиків, а також про перших осіб цієї держави, яких я знала особисто. Це буде дуже цікава книжка.

Кінець першої частини