Він енергійний і цілеспрямований, оптиміст із великими амбіціями та гарним почуттям гумору. І хоча він іще молодий, але у свої роки вже домігся професійного визнання і в рідній Білорусі, і в Україні, й у Москві.

"У Києві не працюють на до знемоги"

Дмитро Шепелєв народився 25 січня 1983 року в Мінську. "Зоряну" хворобу він пережив іще у школі, коли став працювати на телебаченні. "Все почалося з лукавої усмішки телережисера, який запитав у мене: "Хочеш працювати на ТБ?" – Згадує Дмитро. – Це було ще тоді, коли я жив у Мінську. Випадково потрапив на зйомки – хотів подивитися, як роблять телепрограми. Мені це настільки сподобалося, що вирішив залишитися. Бігав після уроків на телебачення. Мама спочатку дуже дивувалася, чому син приходить додому в пудрі. Я працював у своє задоволення, безкорисливо, хоча мені, я пам'ятаю, платили якісь гроші за те, що я був кореспондентом. Перший мій гонорар був 492 рублі. Це була пара доларів. Я витратив ці гроші на випивку, купив машину й полетів на Чорне море".

Кілька років тому Дмитро був не лише беззмінним ведучим підліткового ток-шоу "5х5" на каналі БТ, але й обличчям усієї молодіжної редакції білоруського телебачення. Але програма закрилася, а услід за нею канал залишив і Дмитро. Попрацювавши на мінському "Альфа-Радіо", він, як і деякі його колеги, взяв курс на Україну. Якоїсь миті його запросили вести "Фабрику зірок – 2", він погодився, але саме тоді ж до Дмитра звернувся Костянтин Ернст і покликав на російський Перший канал вести шоу "Можешь? Спой!". "Мені дуже запам'яталася фраза, яку вимовив Ернст при обговоренні нашої співпраці, – каже Шепелєв. – Коли я сказав, що не можу переїхати до Москви прямо зараз, оскільки наступні півроку проведу в Україні як ведучий української "Фабрики зірок – 2", Костянтин Львович відповів, що якби я погодився й порушив свої зобов'язання перед українським телеканалом, то після цього він (Ернст) ставився б до мене значно гірше".

Дмитро відвідував кастинги "Фабрики", хоча, наприклад, російські ведучі себе так не втомлюють – приходять, щойно встигнувши загримуватися, пробіжать очима сценарій – і вперед... "Як добре, що вони встигають загримуватися! – сміється на це Шепелєв. – Не дай боже вони перестануть робити навіть це! І тоді ми перестанемо впізнавати улюблені обличчя на екранах. Я хотів знати, що відбувається на "Фабриці", від початку й до кінця, тому спеціально їздив на відбіркові тури учасників. Українська "Фабрика" відрізняється від російської хоча б тим, що ведучий спілкувався з "фабрикантами" протягом усього сезону майже щодня. Не міг же я йти без запрошення в будинок до незнайомих людей. Та ще й із мікрофоном і без пляшки вина в подарунок. До того ж для мене "Фабрика" – це в першу чергу захоплюючий досвід, а не просто можливість отримати надзвичайний гонорар і всенародну популярність".

Шепелєв ніколи не вважав, що українське телебачення відстає від російського: "Величезний плюс Києва в тому, що тут не працюють до знемоги, як це відбувається в Москві. І хвилинка для горілки та шматочка сала там завжди знайдеться. Не будемо забувати про українських писаних красунь, які заполонили коридори місцевих телеканалів – і тоді ви зрозумієте, чому Україна – чудове місце не лише для роботи, але й для відпочинку. І все це говорить вам людина, яка народилася в Білорусі!"

"Життя телевізійного ведучого-далекобійника"

Запрошення вести конкурс "Євробачення – 2009" було для Шепелєва абсолютно несподіваним: якоїсь миті пролунав телефонний дзвінок, і один із продюсерів Першого каналу запитав Дмитра: "Ти говориш англійською?" – "Так", – відповів Шепелєв і відразу ж почав розповідати всіляку нісенітницю мовою жителів туманного Альбіону. Його співрозмовник, який володів англійською досконало, лише розсміявся – він зрозумів, що Дмитро, хоч і не готувався до розмови, але говорить добре.

Уся команда ведучих "Євробачення – 2009" отримала за свою роботу російську телевізійну премію ТЕФІ, але сама статуетка дісталася саме Дмитру. "Я вважаю, що всі ми заслужили цю нагороду, але зберігається вона в мене з однієї простої причини. Нагорода важить близько десяти кілограмів – я ніс її до готелю після нагородження й віз до Москви із Санкт-Петербурга, де проходила церемонія, – каже Шепелєв. – Тому вважаю, що відпрацював сповна й тому зберігаю нагороду. Після вручення я розмовляв і з Андрієм Малаховим, і з Іваном Ургантом, і з Наталею Водяновою: нами одноголосно було прийняте рішення, щоб статуетка побула в мене".

Отримати ТЕФІ було для Дмитра величезним сюрпризом: "Це також велика честь, – зізнається ведучий. – Але взагалі-то я не став би надто серйозно ставитися до нагороди. Це певний аванс, і не хотілося б розкидатися гучними словами. Безумовно, це велика подія в моєму житті. Але все-таки не заради ТЕФІ все затівалося". Хоча Шепелєв не приховує, що він дуже амбітна людина: "Будь-якому телеведучому хочеться якомога раніше і швидше випробувати всі свої можливості та проявити себе. У мене є досвід роботи на білоруському ринку, на українському й тепер уже, на щастя, на російському. І для мене подібний рух і є щастя. У цьому мої амбіції. Мені хотілося б зробити якнайбільше, не озираючись на забобони інших. На щастя, я ще молодий".

Правда, в багатьох інтерв'ю Шепелєв зізнавався, що йому набридло їздити то в Україну, то в Білорусь, то в Росію: "Це справді нестерпно. У мене в паспорті дуже багато штампів про перетин кордону. Коли ви проводите всі вихідні в поїзді, літаку або автомобілі, то розумієте, що пора зав'язувати. Це мій четвертий паспорт за останні п'ять років. Ось таке воно – життя телевізійного ведучого-далекобійника. Мені набридло їздити з одного міста до іншого. Якоїсь миті було прийняте рішення поїхати в Україну. Я ніскілечки про це не пошкодував. Але зараз працюю в Росії".

"Стежка до Москви"

Улітку минулого року Шепелєв відмовився вести третій сезон української "Фабрики зірок": "До моменту початку кастингів контракт між Новим каналом і мною підписаний не був. Я міг чинити так, як вважаю за потрібне, й рішення бути присутнім на кастингах було моїм і, зауважу, абсолютно добровільним. Тому, коли мені надійшла пропозиція від Першого каналу підписати контракт, я, обдумавши обидві пропозиції, прийняв, на мій погляд, перспективніший. Ще до початку рекламної кампанії "Фабрики зірок – 3" я повідомив, що, на жаль, не зможу взяти участь у цьому проекті. Ось і вся історія. Жодного конфлікту. Новий канал – дуже важлива й значна подія в моєму житті. Але вважаю, що в цій ситуації я вчинив не лише правильно, але й чесно".

До того часу Дмитро став ведучим нового шоу на Першому каналі – " ДОстояние РЕспублики ". "Програма приголомшлива! – каже Шепелєв. – Учасники вибирають пісню якоїсь країни за останні вісімдесят років. Кожен випуск присвячений одному десятиріччю, наприклад, це 60-і роки. Причому, пісні не просто звучать, а їх виконують ті, хто співав саме в той час. До нас на зйомки спеціально приїжджали Вадим Мулерман із України, Аїда Ведіщева з Америки. У фіналі нашого проекту наприкінці року члени журі та глядачі обирають найулюбленішу пісню за весь період існування програми".

На російському телебаченні досить рідко з'являються нові обличчя. Але колеги Дмитра, ті ж Андрій Малахов та Іван Ургант, добре сприйняли його появу на каналі, й узагалі не було висловлювань на кшталт: "О, понаїхали тут". "Так вони самі зовсім не корінні москвичі, вони теж колись "понаїхали", щоб робити телевізійну кар'єру, – каже Шепелєв. – Думаю, що на ТБ до приїжджих дуже лояльно ставляться, тому що більшість телеведучих – це саме ті, хто колись узяв квиток, приїхав, прилетів або просто прийшов пішки, як Ломоносов... Кожен по-своєму протоптав свою стежку до Москви".

Кохання з другого погляду

Минулої весни всі говорили про романтичні стосунки Дмитра з Анастасією Приходько, тоді чутка твердила, що співачка поцупила телеведучого з-під вінця. Але обоє завжди заперечували, що між ними були якісь почуття. "З особистим життям у мене все гаразд, – заявив тоді Шепелєв, – я його не втрачав, як про це писали".

Уперше він закохався ще у школі – у свою однокласницю. "І мій найкращий друг був теж у неї закоханий, – згадує Дмитро. – Але ми обоє були настільки чудовими суперниками, що нам ця конкуренція приносила величезне задоволення. Сперечалися, хто перший запросить її танцювати, хто нестиме її портфель додому. Але все закінчилося дуже сумно – друг переїхав, і в мене зник інтерес до цієї дівчинки".

Дмитру доводилося здійснювати безумства заради кохання: "Бувало й таке. Хоча це, радше, не божевілля, а гарні романтичні вчинки. Якось я вітав свою дівчину з днем народження. Зняв на день дах найвищої будівлі в місті. Попросив із ресторану знизу принести туди столик. Шалена висота, страшний вітер, а ми якось примудрилися накрити цей столик. Весь дах був засипаний повітряними кулями, вони були загорнуті у величезну простирадло. Потрібно було смикнути за мотузочок, і кулі піднялися в небо. Це було дуже красиво, мої старання були високо оцінені. Правда, і з тією дівчиною я потім розійшовся".

Коли всі говорили про роман Дмитра з Приходько, насправді він зустрічався з абсолютно іншою дівчиною, далекою від світу шоу-бізнесу. Її звати Марія, і працює вона в рекламі. "Ми познайомилися на відкритті одного з нічних клубів, – розповідає Шепелєв, – і першим, що вона мені сказала, було: "Знаєш, а ми ж з тобою знайомі вже 10 років". Я спочатку злякався, тому що зовсім не пам'ятав цього знайомства. А потім виявилося, що вона якось приходила до мене на ефір, коли я ще працював у Мінську. Там нас уперше й представили одне одному. Отже, наше кохання почалося з другого погляду". Але ось одружуватися Дмитро зовсім не поспішає, хоч й не приховує, що мріє про сімейний затишок. Просто зараз його життя настільки насичене подіями, що велика частина часу йде на роботу, а дівчині Шепелєва доводиться лише змиритися з цим.

Але й відпочивати Дмитро дуже любить, хоча лежати на дивані й дивитися телевізор – це не для нього. Він воліє займатися скелелазінням, їздою верхи, гірським байком, полюванням. "Я смажив кабана на рожні, – каже Шепелєв. – Збиті коліна, синці, адреналін і враження – іноді найкращий відпочинок. Ще в дитинстві з батьками й іще чотирма сім’ями виїжджали на місяць у ліси, жили в наметовому містечку, рили землянки, ловили раків і розповідали страшні історії біля багаття. Одного разу на сусідньому озері з мосту впала вантажівка зі згущеним молоком. З тих пір я розлюбив солодке. Згущене молоко ми їли на сніданок, обід і вечерю".

Свої дні народження Дмитро воліє святкувати, їдучи в різні країни. "Не люблю застілля вдома, телефонні дзвінки, – каже ведучий. – Я в цей час був у Відні й Парижі, а торік їздив до Лісабона. Хотів поїхати на край світу. Стародавні римляни вірили, що край світу – це Португалія". А цього разу Дмитро поїхав до Швейцарії, де катався на сноуборді.

Повернувшись, він знову включився в роботу, тим паче що він став ведучим нового шоу, яке стартувало на каналі "Україна" – "Граєш чи не граєш". За умовами гри, з 26 запечатаних кейсів із різними грошовими сумами гравець вибирає собі один, а потім починає відкривати решту 25 і дізнаватися, яких грошових сум у його власному кейсі точно немає. Свій кейс він може відкрити тільки останнім. Сума, яка там виявиться, й дістанеться гравцю. Якщо, звісно, він не погодиться на умови "банкіра", який дзвонить кілька разів протягом гри і пропонує гравцеві продати свій кейс за певну суму. "Цей проект мене дуже зацікавив, – каже Дмитро. – У першу чергу тим, що на кону великі гроші, а значить – і великий сплеск адреналіну. Елемент непередбачуваності, ризик, азарт – усе це, сподіваюся, стане запорукою видовищного й захоплюючого шоу".

За матеріалами: Газета Я