Участь у реаліті-шоу неабияк змінила життя героїні

Героями п'ятої історії проекту "Міняю жінку", що вийде в ефір 5-го квітня, стала сім'я Інни та Валерія з села Созонівка, Кіровоградська область, і сім'я Василіси та Андрія, які проживають під Києвом, у Віті Поштовій. Сім'я Інни проживає у двох маленьких кімнатах гуртожитку: в одному приміщенні живе син від першого шлюбу, з дружиною і місячним малюком, а в другій - Валерій, Інна та їхній 6-річний син Мишко. Середній син ночує в бабусі. Василіса – в минулому журналіст, нині – письменниця. Разом другим чоловіком і двома дітьми живе у триповерховому будинку з басейном.

- Василісо, скажіть, як жінці може спасти на думку така дивна річ – помінятися місцями з іншою?

- Жінка мислить дуже часто інтуїцією, почуттями. І я – не виняток. Я не живу сама по собі: у мене є діти, чоловік. І це був якийсь шанс для моєї родини. Коли мені зателефонували з "1+1" і сказали, що відібрали для проекту, я чесно зізналася, що мій шлюб на межі розвалу. Я вдруге одружена, тому мені хотілося врятувати ситуацію.

- Ви вирішили, що обмін мамами міг би допомогти?

- Так. Звичайно!

- Чому?

- Була впевнена, що будь-яка жінка, яка приїде, буде гіршою за мене. Не тому, що я про себе високої думки. Є люди і зовні, і за характером набагато кращі за мене. Але я знаю собі ціну як другу, як людині, здатній закохатися у найбіднішого чоловіка і зробити з нього досить заможну людину. Я собі знаю ціну як дружині, як жінці, як мамі. Мій чоловік, мабуть, забув цю цінність. Плюс до всього – я дію інтуїтивно і якщо вже мене Бог штовхнув на такий крок, то я вважала, що зроблю щось хороше для тієї сім'ї, в яку потраплю.

- Це вдалося?

- Мої нові друзі – діти з тієї сім'ї. У мене, слава Богу, не було такого дитинства, як у них. У день нашого знайомства я привезла 6-річному сину Інни в подарунок фею. Він подивився на неї і запитує: "А це хто?" Як пізніше з'ясувалося, у нього немає жодної книжки, навіть за 5 гривень. Так, вони живуть фінансово погано, але не настільки ж! Я запитала: "Які казки мама тобі розповідає на ніч?" Він каже: "Ніяких". Ніч ми провели з малюком в одному ліжку. До двох годин ночі розповідала казки, які вигадувала сама, на ходу. Ось це, напевно, стало стимулом писати саме в такому жанрі. Хоча я бачила себе письменником іншого напряму. На сьогоднішній день у мене майже готова книжка казок для дорослих і дітей.

- Ви так обходите персону тимчасового чоловіка...

- Валера – це була просто моя Муза! Спочатку я його охарактеризувала як психотип "людина-труп" – помер за життя і просто живе в оболонці. Але як виявилося, в ньому залишилося тяга до прекрасного. Я подивилася інші випуски програми "Міняю дружину" по телевізору, і можу сказати, що багато татів мене вражають: вони ставляться до "мам на обмін" просто по-свинському... Відповідно, ще гірше вони ставляться до своїх дружин. Думаю, це основна проблема, взагалі-то, наших шлюбів. І мого в тому числі.

Спочатку Валера сприйняв мене як щось чужорідне. Може, і яскраве, але як те, що заважає, що змушує його вставати з ліжка. Але потім виявилося, що він непоганий майстер із взуття, чудово може полагодити все в домі. І непогана людина. Контакт, в принципі, у нас був, незважаючи на різницю соціальних, інтелектуальних рівнів. В будь-якому разі, в ньому немає свинства, хамства, якоїсь гидоти. Він дуже ледача людина, яка готова все перекласти на іншого партнера, але ось нелюдських моментів я в ньому не зустріла.

- Коли ви зайшли в кімнату Інни, в перший момент які були емоції?

- У мене був один коментар: "Так жити не можна!" Коли я зайшла в кімнату, побачила це все, відкрила сімейний статут, прочитала режим дня Інни, то сказала, що мама в цій родині існує, щоб швидко постаріти і вмерти! Вона – обслуга, яка не любить життя і себе.

- Ви всі жили в одній кімнаті?

- Так, я, Валера, Міша, плюс редактор програми.

- Перегородку ставили?

- Ні. Як можна поставити перегородку, якщо відстань між нашими ліжками, коли вони розкладалися, було максимум півметра? Тобто я спала з дитиною, з Мішею на дивані, бо він трохи краще, а Валера спав на старій канапі, як джентльмен. Плюс з нами на ліжку ще спав мій собака, якого я взяла з собою. Тому, що коли мене запитали, що я хочу взяти з собою, я взяла з собою вогнегасник, гумові рукавички, пояс для східних танців і попросила взяти з собою свого найменшого собачку – йоркширського тер'єра Бусика.

- Дітям, напевно, сподобався?

- Так! З його допомогою був налагоджений контакт навіть з найбільш агресивними мешканцями гуртожитку. На другий-третій день, люди приходили і запитували: Бусіандр вільний? Можна з ним погратися? (Сміється)

- Це про вас розповідали, що ви зібрали всіх у гуртожитку і показували, яка повинна бути вбиральня?

- Я не збирала всіх спеціально. Але, звичайно ж, всі побачили, тому що туалет один, спільний. У мене вдома є помічниця, хатня робітниця. Але, менше з тим, це не означає, що я буду сидіти в бруді або дозволю собі ходити в такий же туалет. Тому хлорка, рукавички – і вперед! Звичайно, такого бруду я не бачила, навіть коли була на екскурсії у в'язниці для розстрільників. Можу сказати, що цей унітаз в моєму особистому рейтингу найгірших займає перше місце.

- Цей тиждень в іншій родині – стимулював ваше життя або зруйнував?

- Не можу сказати, що проект зруйнував мою сім'ю. Ні. Мою сім'ю зруйнувало те, що на цьому випробуванні – життя і стосунки людей складаються з випробувань – мій чоловік Андрій його не пройшов. У моїх очах. Не пройшов з кількох причин. Як сказав мій чоловік, він взагалі шкодує, що взяв участь у програмі. Але потім ми з ним одноголосно зійшлися на тому, що якщо є міцний цемент з цієї любові та поваги, то ніщо, тим більше телевізійна програма – не може зруйнувати жодні стосунки людей. Завжди є остання крапля.

- І нею став проект?

- Ні. Проект став гарною перевіркою.

- То що ж сталося? Андрій не проявив себе справжнім батьком або в чому причина?

- Почнемо з того, що він не є рідним батьком дітей. І менше з тим, він їх давно виховує, вони називають його татом. Я не знаю, що сталося, але в моєму будинку під час моєї відсутності були цілодобові п'янки. Щоб ви розуміли, у мене вдома табу на алкоголь. На моїх очах практично спився мій рідний брат. Всі знають, як я ставлюся до цього – вкрай негативно. А тут у моєму будинку постійно збиралися компанії з моїх друзів, які чомусь приводили до мене в будинок абсолютно незнайомих людей. Я вважаю, що це стало тією самою точкою. Я зрозуміла, що не можу покладатися на власного чоловіка, який, пускає в будинок незнайомих людей. Після них залишилася купа поламаних речей... Я не хочу, щоб мої діти на це дивилися. Це безвідповідально, це безсовісно і по-хамськи. Хоча у мене немає до нього жодних людських претензій. Він мій найкращий друг і з самого початку як ми разом, він мене завжди в усьому підтримував, допомагав, потурав всіляким моїм примхам.

- А як діти поставилися до проекту?

- Вони чомусь вважали, що всі мами такі, як я. Як сказав мій син, "дуже просунуті, креативні та інтелектуально розвинені", що можуть чогось їх навчити. Вони намагалися Інну витягнути кудись у місто, на картинги, в кіно, в театр. Щоби показати людині щось цікаве, провести екскурсію по місту. Але вона весь час відмовлялася. Сказала: "Все! Я буду тут, вдома. Мені краще поприбирати..."