Дружба існує стільки, скільки існує світ. Опитавши кількадесят знайомих, я виявила, що перша асоціація, яка виникає у більшості на слово дружба – це тепло. Справді, тепло, таке родинне й світле відчуття – це те, що є індикатором істинної дружби на неусвідомленому рівні. А вже з нього логічно випливає і решта – підтримка, розуміння та взаємоповага.

Саме ці три кити, на яких тримається справжня взаємна приязнь, є підвалинами роботи Першого Національного і якнайкраще характеризують ставлення каналу до свого глядача. У світлі Міжнародного дня друзів телебачення виглядає тим конгломератом, що збирає прихильників, які самі ж цей телепростір і формують. Виходить своєрідний колообіг думок, вражень і дружнього спілкування, які й приводять це величезне колесо в рух. 9 червня – це день, коли варто було б озирнутися довкола, не просто згадати про друзів (бо пам’ятати про них потрібно завжди), а допомогти стати кращими – їм, а значить, і собі.

Глядацька аудиторія Першого з’явилася не за один день і формувалася без поспіху. Це багато поколінь щирих прихильників, які слідкують за ефіром, спілкуються з редакторами каналу електронною поштою і дзвонять по телефону, щоб поділитися враженнями – зауважимо, частенько доволі критичними. Однак що може бути ціннішим за глядацькі зауваження? Адже мрією кожного телевізійника є зробити телевізійний ефір таким, яким його хочуть бачити глядачі; від цього, зрештою, буде залежати рейтинг! Увага, яку прискіпливі телеглядачі приділяють ефіру Першого, справді вражає своїми масштабами: наприклад, був навіть такий безпрецедентний випадок, коли жінка зателефонувала й вказала на мовні помилки у …рекламі! Всі намагання пояснити їй тонкощі виходу програм у ефір та їхній зв'язок з рекламою виявилися марними. Проте таких людей – одиниці. Здебільшого прихильники Першого висловлюють захоплення тим стрибком, який зробив канал за останній рік-півтори, та бажають не зупинятися на досягнутому.

Таким, зокрема, є спілкування з глядачами Першого Національного головного редактора НТКУ Христини Стебельської. За її словами, «друзі – це наші глядачі. Особливо активні та вимогливі глядачі-мудрагелики. Наші соціальні проекти запали в душу багатьом. Але не без критики, як би ми її не сприймали – до неї треба прислухатися. Вона теж нам потрібна. У телемистецтві завжди щось змінюється завдяки думкам глядачів, бо телебачення – це сфера вражень, інформування, просвіти і розваг. І тут підказки ЩО? І ЯК? сприйнято мають значення. Творити програми і не мати спілкування з тими, хто їх дивиться, мені здається жахливим. Тому будьмо щасливі, що є небайдужі до Першого Національного. Глядач з нами 60 років історії Українського Телебачення. А що ще треба для взаємності друзів?»

Здавалося б, телебачення – це простір, який не має зворотного зв’язку. Та насправді це не так. Наскільки має бути відкритою ця мас-медійна система, настільки ж орієнтована на обмін думками глядацька аудиторія Першого. Літредакторам повсякчас надходять фідбеки зацікавлених та просто небайдужих людей, пропозиції щодо покращення ефіру. А якщо людина критикує – значить, їй не байдуже, як діятиме, виглядатиме й говоритиме її друг. Тримати обличчя Першому Національному допомагають його друзі – мережа прихильників, яку можна порівняти хіба що з розгалуженим й міцним корінням величезного дуба.

Про дружбу сказано багато мудрих слів, однак її суть збагне тільки той, хто здатен поступитися власними інтересами на користь інтересам ближнього. Телевізійний простір не можна уявити без глядача – глядача-друга, який порадить, порадіє успіхам і підставить плече у скрутну хвилину. Перший Національний канал впевнено крокує шляхом здобуття нових друзів і активно формує той затишний простір, у якому кожен почуватиметься тепло і впевнено – так, ніби у колі друзів, де б він у цей час не був.

Олена Андріяш