Відмінниця, спортсменка-гімнастка, викладач в інституті, акторка театру і кіно, телеведуча, а хтось, обов'язково додасть, й просто красуня - Лілія Ребрик (Лілія Тодорюк) до свого 30-ти річчя підходить на піку своєї кар'єри. Широкий загал дізнався про цю дівчину родом з Чернівців завдяки її роботі ведучої в телешоу "Танцюють усі". Хоча завсідники популярного в Києві "Молодого театру" знали цю жваву молоду акторку і раніше. Вже незабаром вона сама танцюватиме у проекті "Танці з зірками". На питання про головного чоловіка в її житті Лілія відповідає, що він у неї ще попереду. В інтерв'ю Лілія розповіла нам, чому вона не була лідером у школі, як ставиться до пліток про себе, яким бачить своє життя у шлюбі, а також чому вона підтримує заборону реклами сигарет. Стримана леді, яка веде "Танцюють усі", під час інтерв'ю виявилася щирою емоційною дівчиною. Відчувається, що Лілія сильна та "конкретна" людина, але з творчою іскрою. Сьогодні вона пишається своїми досягненнями.

- Ліліє, звідки коріння Ваших батьків?

- За національністю мої батьки - українці, народилися в Чернівецькій області. Звідти все моє коріння, бабусі-дідусі. Хоч я народилася і жила в Чернівцях, але дуже рада тому, що у мене є до кого приїхати в село. Дуже ціную моменти, проведені разом. Кажуть, що я дуже схожа на мамину рідну маму. Вона була вчителькою, дуже добре співала, танцювала. На жаль, я її не застала. У мене класична сім'я: мама - завуч школи, вчитель румунської мови та літератури, тато - військовий, майор міліції. Я граю на фортепіано, розмовляю по-французьки.

- Які картинки дитинства згадуються?

- Коли мені було 8 років, в Чернівцях почалася алопеція, лисіли діти. Всіх дітей вивозили закордон. Мене відвезли в Молдову до моїх хрещених в село. Там віддали в школу, де вивчались і молдовська, і українська мови. Я тоді нічого не розуміла по-молдавськи, а зараз вдячна тому періоду за своє знання мови. Я пам'ятаю, як йшла з тієї школи, плачучи, бо загубила рукавички. Мені здавалося, що я одна на цьому світі. Батьки були далеко. Мама тоді була вагітна. А перше запитання, яке я задала мамі, коли узнала, що в мене тепер є сестричка, було: "Чи вона красивіша за мене?". Коли мама мені показала сестру-немовля, загорнену в пелюшки "Мінздрав", я побачила, що вона не складає мені конкуренцію, тому заспокоїлася.

- Якої стратегії дотримувалися Ваші батьки, коли Вас виховували?

- Завжди цінувалася моя точка зору, навіть якщо вона була невірною. Я за це дуже вдячна батькам. Це проявилося навіть в тому, що вони відпустили мене вступати до театрального інституту в Київ. Батьки хотіли, щоб я була лікарем. Я навіть займалася по підготовчій програмі для вступу в медичний університет, але випадково почула по радіо, що Київський інститут театрального мистецтва оголошує набір студентів. Батьки не заперечували. Вони сподівалися, що я не вступлю і приїду на іспити в медінститут. А тут така невдача - я вступила, причому з першого разу при конкурсі 20 чоловік на місце. Це було більше, ніж в медичному вузі. Батьки навіть не знали як реагувати. Цікаво те, що в моїй родині не було нікого, пов'язаного з мистецтвом, тим паче - з театром. Навіть більше: я ніколи не була в театрі, хоча в Чернівцях один з найкрасивіших театрів, його проектували архітектори Львівського і Віденського театрів. Тому я вступила до інституту, як чистий аркуш паперу. Моїм художнім керівником була пані Зимня. Як потім з'ясувалося, вона теж родом з Чернівців, свого часу грала в Чернівецькому театрі. Якось вона сказала мені: "Дякую за те, що ти не бувала в театрі, тому що ти не зіпсована театральними штампами "

- Якою Ви були в шкільному колективі, коли були підлітком?

- У нас був дівочий клас: 16 дівчат і лише 2 хлопця. В такому колективі складно, особливо коли чогось досягаєш поза школою. Звичайно, я не відчувала себе "своєю" в колективі, навряд чи була лідером, принаймні формальним. Але в мене були шкільні подруги, з якими і зараз підтримую дружні стосунки. Я намагалась ніколи не звертала уваги на плітки. Мені й зараз байдуже те, що відбувається за лаштунками театру. Взагалі я прийшла в інститут в 16 років абсолютною відмінницею: музичну школу на відмінно закінчила, в гімнастиці - виконала програму майстра спорту в 13 років, гімназію закінчила із золотою медаллю. А потім і інститут - з червоним дипломом. Хоча я не можу сказати, що я "зубрила". Я цінувала свій час: уроки часто робила під час перерви, тому що після уроків в гімназії бігла в музичну школу, потім - в спортзалі. Додому приходила пізно ввечері.

- Розкажіть про студентські роки?

- Я пам'ятаю перші дні в Києві, коли відчула себе самостійною. Мені батьки зняли кімнату у господині, бо в гуртожитку були жахливі умови. Мені дуже подобалась роль дорослої людини: я все сама вирішую, все сама роблю. На першому курсі я зрозуміла, що не вірно ходжу, дихаю, розмовляю... Все це треба було перебудовувати. Я була старанною студенткою, дуже хотіла отримати професію, максимально занурювалася в те, що давали викладачі. Вони, на щастя, є фанатами свої справи. Зараз я теж викладаю в театральному. Приємно те, що моїм студентам цікаво на моїх заняттях. Жартую: "Мабуть, вони мене люблять тому, що я в них рідко з'являюсь". Я намагаюся бути з ними на рівних, а не кимось вищим за них.

- Як Ви потрапили на телебачення?

- Журналіст СТБ Наталія Соколенко є моєю "хрещеною мамою в телебаченні". Якось вона прийшла в театр і у гримерці звернулася до актрис з пропозицією про кастинг на роль ведучої нової телепередачі. Хоч каналу була потрібна дещо старша ведуча, Наталя сказала, що і я можу спробувати. На кастингу мені сказали прочитати текст і розповісти на камеру своїми словами. А я вивчила буквально за кілька секунд напам'ять і розказала. Наступного дня мені зателефонували, сказали, що з понеділка зйомки. Мабуть, я була найжиттєрадіснішою ведучою в світі. Передача проіснувала не довго, але за півроку мені несподівано зателефонували і сказали, що мою кандидатуру затвердили тепер вже на роль ведучої прогнозу погоди. Я була дуже щаслива, вирішила, що "погода" - це сходинка до чогось більшого. А мої батьки як тішилися! Чотири рази на добу дивилися прогноз погоди.

- Ви на екрані сприймаєтесь по-іншому, ніж в житті? В ефірі Ви - серйозна, навіть дещо сувора пані, а в житті - значно емоційніша. Як ви думаєте, чому так?

- В проекті є певний образ ведучої, який створюють стилісти. Цей образ диктує манеру поведінки. Наприклад, коли ти доносиш правила шоу, потрібно бути максимально зібраною і серйозною. Тут зайва емоційність недоречна. Але я постійно нагадую стилістам, що щирі переживання ведучої набагато важливіші за її зовнішній вигляд. Тому я віддаю перевагу більш простим зачіскам і макіяжу. Взагалі мені притаманна емоційність та щирість, які я не хочу втрачати. Тому вірю, що на проекті "Танці з зірками", де я буду у ролі учасниці, матиму можливість бути собою, без зайвого макіяжу, розкішного вбрання і високої зачіски.

- Щодо проекту "Танці з зірками", чого Ви очікуєте від участі в ньому ? Якщо Ви вилетите, то засмутитесь?

- Мені притаманний спортивний характер, я люблю перемагати. Але з проекту "Танцюють всі" знаю, що інколи вибір глядачів зовсім непередбачуваний. Тому засмучуватися через поразку буде нерозумно. Я налаштована позитивно, мені хочеться, щоб це було в задоволення. Думаю, так і буде, тому що навіть прізвище мого партнера - Дикий. В поєднанні "на паркеті Дикий - Ребрик " є щось шалене. Я хочу, щоб глядачі побачили, що я, в першу чергу, актриса. Я - жива людина, а не лише леді в красивій сукні. В проекті "Танці з зірками" є можливість бути собою, бути навіть трішечки божевільною. Крім того, це шанс багато чому навчитися, спробувати себе в новому амплуа.

- Як акторка кіно, наскільки Ви відчуваєте, що реалізувалися?

- Я вірю, що найкращі мої фільми попереду. Я знімаюся і в повнометражних фільмах, і в серіалах. В кіно я переважно граю ролі стерв. Кінематограф - інша форма існування актора, порівняно з театром чи телешоу. Існування актора в театрі передбачає постійне відчуття певного "перебору", адже зіграти на сцені здивування - це відреагувати і обличчям, і всім тіло. А в кіно іноді досить брову підняти.

- Яке майбутнє у нашого кінематографу? Чому в Україні нема українських фільмів?

- Вони є, але про них мало хто знає, тому що вони не піаряться. Крім того, завжди мало коштів. Доводиться всіх умовляти. Так хочеться, щоб прийшла людина і сказала: "Відтепер знімаємо тільки українських акторів, вони нічим не гірші, ніж закордоном". Насправді в Україні найбільша проблема - із сценаріями.

- Чим Ви заробляєте на життя?

- Я працюю в театрі, знімаюсь в кіно, на телебаченні веду два великі проекти, дублюю фільми, викладаю в театральному інституті. Часто запрошують проводити якісь заходи в якості ведучої. Якщо мені цікаво, я не відмовляюся. Це моя робота, це заробіток. Професія актора нестабільна - сьогодні все це є, завтра нема, і навпаки. Сказати, що найбільше мене годує, я не можу. Але мені вистачає, щоб я взяла кредит на квартиру і ось за 3 роки його виплатити - в лютому заплатила останній внесок. В мене однокімнатна квартира, хоча метраж не маленький, в новому будинку. Зараз я вже думаю, для якої покупки далі збирати гроші.

- Які прості моменти в житті Ви любите?

- Дуже люблю після вистави, коли ввечері вже нема заторів, їхати за кермом свого авто по мосту, увімкнувши улюблену музику. В мене іноді навіть сльози на очі навертаються від щастя: я в своїй машині, їду по мосту в свою квартиру, їду з улюбленої роботи. Все так красиво! Це дозволяє розслабитися. Я не пам'ятаю, коли востаннє відпочивала так, щоб гайнути на 10 днів за кордон, поніжитися на пляжі.

- Що Ви робите, коли у Вас поганий настрій, кепсько на душі?

- В мене на депресію нема часу. Взагалі, вважаю: хочеться поплакати - поплач, треба розбити тарілку - будь ласка, не варто в собі це давити, бо воно все рівно вилізе.

- Що Вас дратує в інших людях?

- Тупість.

- Ви підтримали "Маніфест українців проти куріння", а у Вас колись був досвід куріння?

- Я ніколи не курила. У театральному інституті в моєму першому етюді я мала курити. І ось на генеральній репетиції мій керівник кричить: "Ну давай, починай курити!". Я заплакала, кажу: "Я не курю!". Вже хотіла йти документи забирати з інституту, тому що мене тут поганому вчать. Мене всім курсом намагалися научити принаймні дим пускати, щоб вдавати куріння, але так і не навчили. Коли зараз мені в кіно потрібно закурити, я не погоджуюся і пропоную альтернативу.

- Як Ви ставитеся до куріння інших людей?

- Це особиста справа кожного. Я можу спілкуватися з людиною, що палить, ставлюсь до цього спокійно, бо це життя. Але всі знають, що при мені небажано курити і матюкатися. Я сама ніколи не кажу таких слів і не курю.

- Скоро в Україні може бути прийнятий закон про повну заборону реклами: в магазинах, Інтернеті…Як Ви до цього ставитесь?

- Мабуть, це вірно. Я ніколи не розуміла, як можна в рекламі довго красиво розповідати про те, які ці сигарети чудові, а потім ніби поміж іншим "Мінздрав попереджає: куріння шкідливе для вашого здоров'я". Як можна не звертати увагу глядачів на найголовніше - шкоду для здоров'я?!

- Як складаються Ваші стосунки з чоловіками?

- Я ніколи не скаржилася на брак чоловічої уваги. Та я не вмію приймати дорогих подарунків. Я цим пишаюся. Я знаю, що все, що в мене є, я придбала сама. В мене є кут, куди я можу завжди піти. Я хочу сама твердо стояти на ногах.

- Чи був у Вас колись особливий чоловік у вашому житті?

- Я думаю, що він буде. Моя неймовірна історія кохання попереду.

- Що Ви мрієте мати у подружньому житті?

- Моя родина - це приклад для наслідування. Разом працювати, відпочивати, відзначати свята за великим столом всією сім'єю - це прекрасно, це потрібно кожній людині.