Національна телекомпанія Україна у своїх новинах зайнялася відбілюванням Ківалово-Колесніченківського закону про регіональні мови неграмотними та ганебними сюжетами про те, як добре живеться країнам світу з кількома державними мовами.

У неділю, 5 червня, у вечірніх новинах «Підсумки дня» о 21:00 вийшов сюжет про багатомовну Швейцарію. Все було б нічого, якби сюжет не був аж настільки відверто пропагандистським.

Коли я слухаю спікерів провладної партії у мене складається враження, що улюблена робота «регіоналів» - робити з людей дураків. Аргументи, які вони кожного разу наводять на будь-яку тему викликають у мене посмішку. От, скажімо, закон про «язик». Якщо пригадуєте, спершу «регіонали» говорили про Європейську хартію мов. Як тільки з'ясувалось, що дана хартія виступає за підтримку мов, які вимирають – всі притихли, бо, як відомо, російська мова не вимирає. Згодом з'явився новий аргумент – Тарас Шевченко, мовляв, писав російською мовою. Так, він довгий час жив у Петербурзі і крім творів українською мовою у його доробку є кілька написаних російською. Але є один нюанс – він завжди був до мозку кісток справжнім українцем, чого не можна сказати про членів Партії регіонів. Тому з'явився третій аргумент на захист російської в Україні і такий же недолугий – про багатомовність країн у світі.

Всім відомо, що Перший національний – державний телеканал, його керівництво призначається президентом України. Зрозуміло, що жодного кривого слова проти влади у новинах Першого національного не пролунає, а відтак зрозуміло, що авторів пропаганди «язика» слід шукати в Адміністрації президента. Враховуючи те, що новини Першого національного разом з новинами «Інтера» - лідери за кількістю «джинси» та замовчувань важливих тем – такого повороту подій варто було і чекати. А враховуючи те, що час на роздуми про підписання «язикового» закону у президента виходить 15 серпня – треба ж якось аргументувати суспільству своє рішення! Тому, аби пом'якшити реакцію – ось вам сюжетики на державному каналі в стилі «багатомовність – це "хорошо"». Оскільки середньостатистичний українець не знає історію цих країн, то у багатьох закрадеться думка: «А може і, справді, в цьому немає нічого поганого?». Люди «клюнуть», а це саме те, що потрібно «регіоналам»!

З короткого двохвилинного сюжету про багатомовність в Швейцарії, склеєного з нарізок архівного відео у новинах Першого національного стає зрозуміло, що чотири державні мови – це правильний шлях. Відео можна переглянути ТУТ. Автор «шедевру» не безіменний – в титрах зазначено Михайла Прудника. Що ж, досить сміливо, як для журналіста, підписуватись під "джинсу". Весь сюжет – це два коментарі та текст автора, який скомбінований таким чином, щоб показати як у швейцарців все добре з мовами. Коментар студентки, яка говорить про те, як їй добре живеться в багатомовній Швейцарії подається як єдиний правильний. Слова журналіста про те, що швейцарці називають себе «найщасливішими у мовному питанні європейцями» за всіма стандартами журналістики мали б бути підкріплені словами тих же швейцарців або експертів, які це підтверджують. Натомість, єдиний експерт у сюжеті – швейцарський політолог, замість того, щоб дати історичну та правову оцінку, говорить про те, як швейцарці пишаються своєю багатомовністю. Відсутність експертних думок, а саме коментарів політологів, етнографів, істориків, які б зналися на цій темі, підкреслює призначення цього сюжету. Як можна зробити сюжет на цю тему не взявши фахові коментарі, не зібравши всі точки зору, зрештою, не відвідавши Швейцарію чи не поцікавившись у тих українців, які там були і які б могли розказати про свої враження?

Єдина зачіпка для «піпл», який не «хаває» - автор дав статистику населення Швейцарії. Відтак, глядачі цього сюжету побачили одну важливу деталь, яка мала б заставити задуматись – Швейцарію населяє 4 народи: німці, які називають себе германо-швейцарцями і які говорять німецькою; французи, які називають себе франко-швейцарцями і які говорять французькою; італо-швейцарці, які говорять італійською та корінні жителі ретороманці, яких в Швейцарії менше 1% і які говорять ретророманською, яка, насправді, нагадує латинську мову. Автор сюжету відмовляється досліджувати питання такої великої кількості народів, обмежившись лише сухим фактом з історії про загарбання Швейцарії Наполеоном. Навести конкретні факти, що Швейцарія, на відміну від України, немає швейцарської нації, ніхто і не збирався. В Україні панівна нація - українці. За переписом 2001 року 78% населення України є українцями. Ще один дуже промовистий факт, який би розставив всі крапки над «і» - автор сюжету знову ж таки опустив: Швейцарія – це конфедерація. Так вже історично склалось, що на території цієї маленької 7-мільйонної країни разом опинились 4 народи, тому для комфорту цю і без цього мікроскопічну, в порівнянні з Україною, Швейцарію роздрібнили на 23 кантони (області) та створили конфедерацію з чотирма державними мовами. Більше того, у Швейцарії безліч проблем з емігрантами – країна ними переповнена. Половина населення одного з найбільших міст Швейцарії – Женеви, населяють багатії та робочий клас з східної та південної Європи. У нас такого розмаїття національностей немає. А тому зрозуміло, що швейцарський варіант нам не підходить.

Якщо з таким «успіхом» журналісти Першого національного дослідили мовне питання Швейцарії, то можна тільки здогадуватися, які «перли» готують про інші країни з кількома державними мовами. Копати глибоко, аби розібратися в мовному питанні ніхто, звісно, не збирається. Байдуже, що ці так звані приклади багатомовності нам не підходять – треба встигнути до 15 серпня наштампувати маніпулятивні сюжети з «правильною» позицією.

Підозрюю, що наступний сюжет буде про Канаду. В Канаді дві державні мови - англійська та французька. Спричинена ця двомовність тим, що на території цієї країни з давніх-давен жило два народи – британці та французи. Як відомо, про Канаду світ дізнався лише у Середньовіччі, коли її почали заселяли британці та французи, поділивши територію Канади на свої колонії. Згодом Франція позбулась своїх володінь, але французів ніхто не виселяв. Натомість, британці укріпили свої права в Канаді, зробивши її своїм домініоном. Зараз Канада вже не британська колонія, але й досі входить в британську співдружність. Главою Канади є британська королева Єлизавета Друга, інтереси якої в країні представляє генерал-губернатор, якого вона призначає за поданням прем'єр-міністра Канади. Крім того, Канада, будучу другою за площею країною в світі є федеративною державою. До її складу входить 10 провінцій та 3 території. Розмаїття національностей в Канаді – вражає. Це ще одна країна мігрантів. Канадський етнос тут складає всього лише 32% населення країни. Далі йдуть англійці (21%), французи (16%), шотландці (15%), ірландці (13%), німці (10%) та багато інших національностей.

А "слабо" дослідити мало кому відомий факт про статус мов у США? Якщо ви з тих, кому зі школи з підручників "впарювали", що в США державна англійська – мої вам вітання! Ви не одні. Насправді, в США немає державної мови взагалі, а англійська має лише статус офіційної мови. У кожного штату в Америці є своя політика щодо мови. В короткому абзаці це не опишеш, але ось, скажімо, в США ви можете отримати телефонну консультацію на своїй рідній мові. Дякуючи системі кол-центрів, ваш дзвінок переадресовується у будь-яку точку світу і ви навіть не підозрюватимете, що з вами говорять не з Америки. Щоправда, офіційна документація ведеться все ж англійською мовою, але при певній додатковій платі, вам нададуть її будь-якою мовою світу.

Щодо Бельгії – це ще одна конфедеративна держава, в якій тісно переплелися різні культури та різні народи. Державної мови у цій маленькій, 10-мільйонній країні немає взагалі. У Бельгії кожен регіон має свою офіційну мову: у Фландрії – нідерландська, у Валлонії – французька, а на землях німецькомовної громади у ті й же Валлонії ще й німецька. В Брюсселі офіційною є і французька, і нідерландська мови.

Ще один приклад, який набагато ближчий до українських реалій – це федеративна Росія. В її склад входить 83 адміністративні одиниці - 46 областей, 21 республіка, 9 країв, 2 міста федерального значення, 4 автономні округи і 1 автономною областю. Тим не менше, попри етнічне різноманіття, Росія старається придушувати які-небудь прояви самоідентичності на регіональному рівні і це попри те, що автономним республікам таки дозволено використовувати свою мову на офіційному рівні. А тому і виникають конфлікти, особливо, в Кавказьких країнах. Яскравий приклад – Татарстан. Російська мова там впевнено витісняє татарську в усіх сферах життя, що не подобається татарам, які там живуть.

Що відбувається з мовою держави, коли другою державною стає ще й російська, можемо побачити на прикладі сусіда «під боком» – Білорусії! Ніхто не розглядає цей приклад як взірець, а шкода. Бо саме цей приклад серед усіх інших прикладів нам підходить і дає можливість побачити що може відбутися з українською мовою в найближчому майбутньому. Хто пам'ятає, саме в 1998 році Лукашенко надав російській мові статус другої державної в Білорусії. Пройшло 14 років. Зараз в маленькій 9-мільйонній Білорусії, де абсолютна більшість населення складають білоруси (83%) білоруською говорять одиниці. Більше того, в деяких регіонах Білорусії білоруських шкіл ви просто не знайдете - всі вони перейшли на російську. Запам`ятайте, саме 14 років знадобилося російській мові для того, щоб фактично витіснути білоруську і поглинути її в усіх сферах життя. Що важливо це відбулося в країні, де панує одна нація - білоруська.

Якщо з вами говорять російської в Києві, Запоріжжі, Дніпропетровську, Харкові чи в тому ж Донецьку – це ще не означає, що вони підтримують російську мову, як другу державну. Їм і без закону комфортно - цей надмірний статус російської мови їм просто непотрібний. Так уже склалося, що вони говорять російською, але відчувають себе свідомим українцями. Коли це нарешті дійде в "регіональні" голови? Чи, може, вже давно дійшло і цей ганебний закон - це просто свідомий спосіб нав`язування російської мови? В такому разі з такими "патріотами" нам і ворогів не треба.